Тривожні голоси, що лунають у публічному просторі, дедалі гучніші. Їх об’єднує одна тема: занепокоєння тим, що штучний інтелект руйнує мислення людини. Колись страх стосувався «розумної машини», яка може вийти з-під контролю й знищити людство. Тепер, коли чат-боти стали повсякденністю, увага змістилася від апокаліптичних сценаріїв до поступової деградації навичок. Особливо це відчувають педагоги, які помічають ознаки того, що називають «дескілінгом» – втратою майстерності.
Ця тривога небезпідставна. Учні, які звертаються до ШІ, щоб той переказав сюжет «Дванадцятої ночі», можуть так і не навчитися самостійно розуміти Шекспіра. Майбутні юристи, що покладаються на автоматизовані системи юридичного аналізу, можуть не розвинути інтерпретаційних умінь, які раніше вважалися невід’ємними. Дослідження у Великій Британії показало: чим частіше молоді користувачі звертаються до ШІ для пошуку інформації чи прийняття рішень, тим нижчі їхні результати у тестах на критичне мислення. Інше дослідження продемонструвало, що лікарі, які звикли до систем автоматичного виявлення поліпів, з часом гірше справляються без неї.
Та питання полягає не в тому, чи існує дескілінг – це вже очевидно, – а в тому, яким саме він є. Не кожна втрата навички є руйнівною. Історія технологій засвідчує, що одні форми знань зникають, поступаючись місцем іншим.
Страх перед тим, що нова технологія притупить розум, з’явився не сьогодні. Ще Сократ у діалозі «Федр» розповідав міф про єгипетського бога Тота, який подарував людям письмо. Цар Тамус застерігав: письмо не примножить пам’ять і мудрість, а зробить людей забудькуватими, бо вони покладатимуться на зовнішні знаки замість власного розуму. Сократ погоджувався з ним. Проте сам факт, що цей діалог дійшов до нас, зобов’язаний саме письму.
Критики не були цілком неправі. У дописемних культурах барди пам’ятали епоси, а сказителі тримали в голові покоління родоводів. Письмо зробило це непотрібним, дозволивши сприймати думки без зусиль. Але натомість воно створило нові можливості – коментар, історію, науку, право. Як зазначав історик Вальтер Онг, «письмо – це технологія, яка перебудовує мислення».
Кожна технологічна зміна не лише спрощує роботу, а й змінює саму сутність діяльності. Мореплавці, що користувалися секстантами, втратили вміння читати зорі, але отримали точнішу навігацію. Механіки часів «Форда-Т» знали кожен гвинт свого авто, а сучасний водій лише натискає кнопку запуску. Рахівниці поступилися місцем калькуляторам, ті – комп’ютерам. Індивідуальна майстерність слабшала, але ефективність зростала.
Проте деякі зміни мають глибші наслідки. Вони впливають не лише на те, що людина може робити, а й на те, ким вона себе відчуває. Соціолог Шошана Зубофф у 1980-х роках спостерігала, як оператори паперових фабрик переходили від ручного контролю до роботи з комп’ютерами. Їхня праця ставала чистішою, безпечнішою, але втрачала сенс. Подібне відбувалося в пекарнях, де замість пекарів, що визначали готовність хліба за запахом, з’явилися працівники, які натискали кнопки на екрані.
Те саме спостерігається у сфері культури. Колись любов до музики означала вміння її виконувати. Після появи грамофона більшість слухачів стали споживачами, а не творцями. Здобутки техніки розширили доступ до краси, але зменшили особисту причетність до неї.
Коли технології входять у побут, з’являється новий тип залежності. З часом люди почали не запам’ятовувати факти, а лише місце, де їх знайти. Проте людське мислення завжди виходило за межі мозку – у символи, інструменти, спільноти. Людина стала людиною саме тому, що навчилася передавати знання далі.
Розвиток знань неминуче веде до спеціалізації. Жодна окрема людина вже не здатна виготовити навіть простий олівець без допомоги складної мережі спеціалістів. Науковці розуміють дедалі менше поза своїми вузькими галузями, і навіть у математиці геніальність тепер полягає не в самотньому відкритті, а в умінні поєднувати чужі результати в одне ціле.
Знання більше не є особистою власністю – воно стало відносинами між людьми. Ми живемо всередині мережі розподіленого інтелекту, спираючись на фахівців і системи, що розширюють наші можливості. Це природно привело до появи штучного інтелекту – ще одного учасника цієї мережі.
Відмінність між «знанням» і «умінням» дедалі розмивається. Великі мовні моделі, як-от ChatGPT, не лише зберігають інформацію, а й імітують розуміння. Вони здатні вести діалог і коригувати відповіді, створюючи ілюзію мислення. Питання тепер у тому, чи підсилює це людський інтелект, чи навпаки – поступово його замінює.
Втім, зупинити процес неможливо. Людство може лише навчитися керувати ним. Найважливішим залишається не порівняння людини з машиною, а розуміння того, як людина, що користується машиною, відрізняється від тієї, яка не користується.
Досвід медицини показує, що співпраця з ШІ може бути корисною, якщо людина зберігає здатність до оцінювання. Пілот, який лише спостерігає за автопілотом, втрачає навички ручного керування. Але якщо використання ШІ супроводжується навчанням, перевірками та критичним мисленням, то система стає безпечнішою.
У багатьох професіях роль людини зміщується від створення до оцінювання. Програмісти, що працюють із системами автогенерації коду, витрачають менше часу на написання і більше – на перевірку. Майстерність переходить від виконання до контролю.
Такі зміни потребують базової компетентності. Неможливо втратити навичку, якої ніколи не було. Тому освіта стає ключовою ланкою. Дослідження Гарварду показало, що добре спроєктований навчальний ШІ може навіть перевершувати традиційне викладання, якщо налаштований на розвиток мислення, а не на видачу готових відповідей.
Але не всі дисципліни піддаються автоматизації. Гуманітарні науки формують уміння аргументувати, сумніватися, шукати власний голос – те, чого не навчиш за допомогою підказок. Можливо, діалог і усне мислення, до яких закликав Сократ, знову повернуться на перший план.
Ризик найнебезпечнішої форми дескілінгу полягає у втраті людських якостей – судження, уяви, співпереживання. Якщо ці здатності не тренувати, вони зникають. Тоді мова, думка, навіть емоції стають автоматичними, а розум – відбитком алгоритму.
І все ж більшість форм втрати навичок у довгій перспективі виявлялися природними й навіть корисними. Людство перестало користуватися телеграфом, ручними друкарськими машинами, плівковим монтажем – разом із технологією зникали й відповідні ремесла. Замість цього з’являлися нові професії та можливості.
Дескілінг може бути й звільненням від рутини. Обчислювальні програми позбавили бухгалтерів ручного підрахунку, відкривши шлях до аналітики. Автоматизація праці дозволила людям більше мислити, менше повторювати. Учені тепер витрачають менше часу на формальності й більше – на пошук істини.
В історії розвитку цивілізації жоден набір умінь не залишався незмінним. Знання завжди переходили з рук у системи, з особистих навичок – у колективний розум. Генеративний штучний інтелект є лише новим етапом цього процесу – черговим відображенням людського прагнення розширити власні можливості.
Справжнє завдання сьогодні – зберегти контроль над цими системами і залишатися авторами власних рішень. Людство завжди навчалося співіснувати зі своїми інструментами – від пера до комп’ютера. Тепер необхідно навчитися співпраці з тими, хто здатен навчатися у відповідь. І головне – не втратити здатність розрізняти, які навички варто передати машинам, а які мають залишатися в людських руках.
За матеріалами: The Atlantic
The post Епоха втрати кваліфікації. Чи буде ШІ розвивати нас – або обмежуватиме нас? appeared first on .
